СУМСЬКА
ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА ПАЛАТА






В этом разделе:



Леонід Мельник, Олександр Дериколенко: «Криза – це можливість прорости новому»
Леонід Мельник, Олександр Дериколенко: «Криза – це можливість прорости новому» 27.10.2014 Цей коментар давали одночасно два науковці і розірвати його на «ролі» неможливо. Тому – спільна точка зору економістів, один із яких ще й утілює теорію у практику приватного виробництва.

Леонід Мельник – доктор економічних наук, професор, завiдувач кафедри економiки та бізнес-адміністрування Сумського державного унiверситету. За сумісництвом – директор Інституту економіки розвитку МОН та НАН України (у СумДУ).
Олександр Дериколенко – кандидат економічних наук, доцент кафедри економiки та бізнес-адміністрування Сумського державного унiверситету, водночас – директор приватної фірми «Спецобладнання».


Є різні шляхи розвитку: адаптаційний шлях і – біфуркаційний. Біфуркаційний починається тоді, коли певна система припиняє своє існування, бо у ній стається катастрофа. Причому, зауважте, катастрофа – не якесь негативне явище. Руйнуються певні схеми, рвуться зв’язки – у цьому сенсі катастрофа. Проте саме у цей час для системи виникає безліч шляхів розвитку – не один, а багато. Виникає привід почати все заново, модернізувати. У цьому розумінні будьяка криза позитивна, бо дає змогу прорости новому.

Які загрози існують? Передусім – і про це багато хто говорить, є загроза того, що Росія розвалиться, причому ця перспектива не надто віддалена. І хоча ми люди не воцерковлені, але виникає враження, що нас хтось у цій ситуації направляє, що нас готують, аби ми могли протистояти цій загрозі. Бо якщо ми не підготуємося, все це, руйнуючись, упаде на нас. Відповідно, ми маємо відбігти на безпечну дистанцію. Тобто знайти нові зв’язки, нові ринки, перебудувати економіку.

Скажімо, замість тих індустріальних гігантів, що існують, створити менші, гнучкіші виробництва. Вже зараз у нас у Сумах є десятки маленьких підприємств, що виробляють свою продукцію паралельно до гігантів. Зараз цей процес має прискорюватися.

Є у нас новий вектор, надзвичайно потужний. Це близько 30 малих підприємств і три великих, на яких працюють від 350 до 400 чоловік. Вони займаються виробництвом програмного продукту. Це – офіційно, можливо, їх і більше. І ці люди працюють на Америку, на Японію, на Європу… Вони кажуть: дайте нам аеропорт, ми будемо удвічі, втричі більше нарощувати виробництво. Адже для такої праці потрібні безпосередні контакти. Хто поїде тим незручним потягом чи маршруткою по поганій дорозі до Сум? А літаком – швидко! Якщо створити таку можливість, що відбудеться? Тут, у нас, зникне периферія. Так, як у Америці, де периферії немає. Як загалом у природі: центр – скрізь, периферія – ніде.

З’явилися такі підприємства, як «Керамейя», «Технологія», виробництво лікарських препаратів… Тобто у нас є вже європейські кампанії з європейськими акціонерами.

Звичайно, є й такі, що валяться. Країна хвора, виклики надзвичайно серйозні. З цього всього треба вибиратися дуже повільно, як ото підводний човен, – щоб не було кесонної хвороби. Але вибиратися потрібно.

І влада повинна допомогти у цих процесах. Поки можна спостерігати, що вона не заважає, – це добре. І не викачує з підприємств, як викачувала влада Януковича. Але в кризовий час цього замало.

Що ж стосується ставлення влади до бізнесу… По-перше, не треба підприємців лякати. Не буде газу, не буде світла, ще щось… Завдання влади – забезпечити виходи для вирішення цих проблем – і підприємці їх вирішать. Але дайте майданчики! Не вистачає газу – впровадьте стимулюючі дії для впровадження нових енергоджерел. І подібне. Зрозуміло, ситуація важка, можливо, іноді варто й налякати, але ж наступний крок – назвіть варіанти виходу зі становища.

Треба, щоб влада давала можливість вирішувати проблеми – інформувати, шукати умови, давати ринки збуту не в Казахстані, скажімо, а тут, в Україні. Велика країна, чому ми не працюємо на неї? Зараз ми шукаємо шляхів до Європи. І, попри все, слід сказати: хто шукає, той завжди знайде.

Головне – оптимізм. Не треба паніки. Лякають віялові відключення? Та ми ж пережили 90-ті! Це вже було, давайте й сьогодні купимо свічки. Чи ось довелося їхати з Конотопу. Черга з квитками і виникає проблема: чи брати стоячий квиток? Це ж так незручно! А потім думаєш собі: та я ж читаю лекції десять годин стоячи, а тут – стояти мовчки!.. Тобто, якщо ти правильно конструюєш своє життя й своє сприйняття життя, то ти виживеш. Окрім того, давайте на забувати: оптимістам більше щастить.

Возврат к списку


Материалы по теме:

.
© Сумская торгово-промышленная палата
e-mail: chamber@cci.sumy.ua,   2006 - 2016 гг
Разработка сайта - Мэджик А